Михайло Селінний очолює кафедру аграрних технологій та лісового господарства в Національному університеті «Чернігівська політехніка». Ці галузі сьогодні в авангарді. До того ж 19 вересня – День працівників лісу.
Отож наша розмова – якраз на часі. Вона – про навчання, майбутню роботу випускників, перспективи галузі та відповідний розвиток економіки.
– Михайле Михайловичу, ви керуєте такою кафедрою, яка працює на потенціал області. Адже наша Чернігівщина – аграрний і лісовий регіон.
– Ми входимо до Інституту бізнесу, природокористування і туризму Національного університету «Чернігівська політехніка». І ми – перший виш в області, який почав здійснювати підготовку здобувачів вищої освіти освітніх ступенів «бакалавр» і «магістр» за спеціальностями 201 «агрономія» і 205 «лісове господарство». Бакалаврський рівень за спеціальністю «агрономія» був ліцензований 2003 року. В 2012 році відкрито спеціальність «лісове господарство», бакалаврський рівень, а 2016 року відкрито й магістратуру. У 2018-му – агрономічна аспірантура. Отримати перший і другий рівень вищої освіти із зазначених спеціальностей можна, не виїжджаючи за межі області. Це дуже важливо, бо в нас потужні лісові господарства, є місця для працевлаштування. Якщо говорити про сільгосппідприємства, то потреба в агрономах досить велика як для агрохолдингів, так і для невеликих сільгоспвиробників. Працевлаштування є досить важливим, тому ми працюємо за таким принципом: наприкінці третього курсу відправляємо студентів на практику з можливістю працевлаштування, як аграріїв, так і лісівників. На практиці студенти за договорами працевлаштовані всі офіційно.
– А потім їх можуть взяти там на роботу. Дозволяється у вас вільне відвідування, є дуальна освіта?
– Так. Студенти оформляють вільний графік роботи й працюють за фахом. І лісівники, й аграрії. Відміна лиш одна, у сільському господарстві – сезонність, що впливає на графік роботи. Значна частка сільськогосподарських робіт може виконуватися цілодобово, сучасна техніка це дозволяє, тому працювати доводиться позмінно. Важливо, що студенти вивчають фахове виробництво. Мета навчального закладу – також показати ці професії з середини, зрозуміти й полюбити їх. І це не пафосна романтика. Кошти в цих галузях платять немалі. Але потрібно, щоб було бажання рухатися вперед з цікавістю та радістю. Такі моменти разом додають життя, оптимізму, віри в майбутнє. Тому перспектива є. Навіть «проблема дівчат» відпала. 5-7 років тому мало хто бажав брати дівчат – агрономів чи лісівників – на роботу. Складні умови, важко працювати. Перших дівчат-агрономів узяло на роботу СТОВ «Олстас льон» (Анну Дегтярьову та Наталію Єременко).Через 2-3 роки вже такої дискримінації не було. У «Поліській картопляній компанії» в Семенівці успішно працюють студентки групи МАГп-201 Анжеліка Шумейко, ПСП «Степанич» Куролєс Анна. Також наші випускниці трудяться в СФГ «Колос» Лобанова Анна і ряд інших дівчат.
– А в лісі? Дівчата не бояться «ні хащів, ні заметів»?
– Анастасія Апецько працює в ДП «Остерський військовий лісгосп», Голуб Анастасія – в ДП «Городнянське лісове господарство», а також в ряді інших підприємств лісової галузі трудяться наші дівчата. Важкувато, звісно. Уже сьогодні деякі з них працюють на інженерних посадах. Тобто спеціальність стає «гендерною». Також у лісових господарствах створюють умови для молоді. Облаштовують житлові будинки, аби щодня не їздити до Чернігова.
Є підприємства, котрі для своїх працівників, наприклад механізаторів, купували житло в Чернігові. І коли працівник відпрацює за контрактом на 10 років, квартира переходить у власність.
Підприємства зацікавлені у висококваліфікованих кадрах, адже техніка сьогодні високотехнологічна, дороговартісна і, відповідно, працювати на ній може людина дуже кваліфікована. Інакше – ризик великий.
Керівництво підприємств шукає молодих людей, котрі не будуть змінювати місце роботи, тому що їх заохочують високими зарплатами. Адже багатьом досвідченим працівникам зі стажем 30-40 років важко пристосуватися до новітніх технологій. А молоді люди готові вчитися щодня. До речі, в «Чернігівській політехніці» є спеціальність 187 «деревообробні та меблеві технології», але в іншому Інституті. Тому можна отримати й суміжну спеціальність. Але це вже інший напрям.
Завдання ж наше – навчити вирощувати ліси. На мою думку, на Чернігівщині досить непогана ситуація в цій галузі, порівняно з іншими лісгоспами України.
– Скільки студентів у вас навчається?
– На всіх спеціальностях, загалом, на бакалавраті й магістратурі – 235, з них лісівників – близько 100. Інші – агрономи. Сьогодні на перший курс до нас прийшло 33 агрономи й 14 лісівників. Додалося й другого курсу. Набір на магістратурі торік був 26 лісівників і 30 агрономів. Цьогоріч – менше, бо вплинуло ЗНО з іноземної мови. Тому на агрономії – 20, лісівників – 8 і 8 на заочній формі.
Після бакалаврату лісівники, до прикладу, йдуть працювати майстрами лісу. А після магістратури – рівень вищий, це практично – інженерні та керівні посади.
– Який у вас викладацький склад?
– На кафедрі працюють два доктори наук, 8 кандидатів наук, старший викладач і асистент, два завідувачі лабораторій. Є науково-дослідна дільниця у селі Деснянці під Черніговом. Там проводиться науково-дослідна робота наших студентів.
– Як невеличке фермерське господарство…
– В наукових цілях цьогоріч вирощували пшеницю, овес, сою. Працювали в межах науково-дослідних тем кафедри. Студенти ознайомлювались із технологіями вирощування сільськогосподарських культур, їх зберігання. Застосовували сучасні посівні комплекси з одночасним внесенням рідких мінеральних добрив, використовували посівний матеріал, добрива вітчизняних виробників. Отриману продукцію очистили і підготували до реалізації.
Пшеницю реалізували «другим» класом, що для нинішнього року є непоганим результатом, бо існує думка, що цей рік один із найгірших стосовно якості продукції. Навіть у великих господарствах погода завадила класності зерна. Овес, до речі, закуповувало підприємство «Добродія», що в Михайло-Коцюбинському.
Тобто можливості для отримання практичного досвіду у студентів є. До речі, практика для студентів – не просто виробничий досвід, а це ще й комунікація. Адаптація до роботи в колективі, майбутнього керівництва у своїх підрозділах. Вона дуже важлива. І цього сьогодні дуже не вистачає, особливо через карантини та локдауни.
– Наступного року що сіятимете?
– Пшеницю, плануємо жито. Думаю, на нього буде висока ціна. Бо нині законтрактовано набагато менше насіння, порівняно з минулим роком. Тому посівні площі під житом можуть скоротитися на 50%. Кукурудзу не плануємо, бо немає умов для сушіння, та й зі своїми невеликими обсягами ми будемо нецікавими для покупців, а посередникам продавати – це втрачати кошти.
Думаємо про нішеві культури, але там багато ризиків.
Що ж стосується лісової практики, то ми бували в лісових господарствах нашої області зі студентами. На мою думку, в цій галузі, на Чернігівщині ситуація нормальна. Попри інформаційну «війну» стосовно лісгоспів, важкий фінансовий стан через високе податкове навантаження, ціни на ринку деревини.
Стосовно розвитку галузі, то ліси мають залишатися у власності держави. До речі, досвід Швеції та Норвегії свідчить, що там сьогодні почався вже зворотній процес – передача лісів з приватної в державну власність. Адже відомо, що стратегічні підприємства мають бути у віданні держави, особливо це стосується лісової галузі, бо за лісом доглядає кілька поколінь. Через стратегічні галузі держава має впливати на економічну ситуацію, створюючи сприятливий бізнес-клімат.
– Варто сказати, що й лісова галузь, і аграрна – сьогодні далеко не депресивні. Навпаки, вони інтенсивно розвиваються. Важливо, що зарплата тут – досить висока.
– Так. І тепер важливо показувати всім, що ми маємо. На мою думку, гарно було би, аби в Чернігові відкрився великий маркет, де продавалися би абсолютно всі продуктові товари від нашого чернігівського виробника. І все було би оформлено рекламно. Тут – коропський сир, далі – новгород-сіверський, далі – пісківський, що на Бахмаччині, потім – молочна органічна продукція Городні, куликівська м’ясна продукція, сновські цукерки та печиво, бринза й інші продукти з Ічнянщини… Так само – птиця, мясо, яйця. Це була би ідеальна реклама. Багато людей би ходило до такого супермаркету. Такий маркет мав би багато зацікавлених відвідувачів із підтримкою місцевого виробника, що також було би цікавинкою і для туристів та гостей нашого міста. Так виховується культура й повага до своєї Чернігівщини та велика підтримка для наших виробників.
– Михайле Михайловичу, ви слідкуєте не тільки за навчанням і практикою студентів, а й серйозно обізнані з державною та міжнародною політикою в цих галузях, у можливостях розвитку регіону. Де ви навчалися, працювали до посади завідувача кафедри в нашому університеті «Чернігівська політехніка»?
– Я закінчив Харківський національний аграрний університет за спеціальністю аграрний менеджмент», кваліфікація «економіст-організатор». Вона проіснувала тоді 3 роки, до 1997-го. Вважаю, той напрям був правильним. І мені пощастило. Бо там готували управлінців для аграрного бізнесу. Тому в нашому інституті економіки та управління, який згодом приєднався до технологічного університету, ми також відкрили таку спеціальність. І з 2000-го року до 2010-го випускали аграрних менеджерів.
Але тоді мало хто йшов працювати в аграрний сектор. Через низькі зарплати і нетехнологічне виробництво. За останні 10 років ситуація круто змінилася, на ринку праці стали затребувані спеціалісти лісівники та агрономи. Тому ми йдемо в ногу с часом. До речі, допомагаємо нашим студентам із працевлаштуванням. До університету приходять молодші бакалаври зі Сновського училища навчатися на «лісовому господарстві». Троє випускників із НУ «Чернігівський колегіум», котрі вивчали там науки про землю, нині навчаються у нас в магістратурі на агрономії. Загалом, приємно бачити, коли людина справді прийшла отримати нашу спеціальність, її цікавить майбутня робота. Нормальним вважаю і перехід на дуальну форму навчання. Її потрібно розвивати серйозно й офіційно. Разом із дипломом студент отримує і досвід роботи. Такі фахівці – на вагу золота. Потрібно також приділяти увагу викладанню економіки, бо кожен сьогодні має володіти економічними знаннями. Адже в усьому є економічне підґрунтя.
До речі, свого часу я працював в останньому колгоспі Чернігівської області – «Авангарді» на Коропщині та отримав великий досвід.
– У відомого Олександра Григоровича Боровика, Героя Соціалістичної Праці та Героя України, знаного аграрія, керівника успішних сільгосппідприємств? Він, здається, ще при Союзі почав створювати «реальний місцевий сектор економіки та бізнесу», якщо можна так сказати…
– Я займався там зовнішньо-економічною діяльністю, розмитнював усе обладнання, яке приходило на багатосекторне виробництво колгоспу, а потім КСП, а потім – агрофірми. А в «Авангарді» було 4 гектари теплиць, маслозавод, ковбасний цех, цех консервних банок, холодосховище… Я об’їздив усю Україну. У тодішню Свердловку (нині Деснянське) приїздили партнери-іноземці. Постійно тривало будівництво. Потім я перейшов працювати в комерційний відділ, який займався магазинами, а їх було чимало, і не тільки на Чернігівщині… А коли став викладати в інституті економіки та управління, першою дисципліною, яку почав читати, була «ціноутворення і зовнішньо-економічна діяльність».
Сьогодні ж у сільському господарстві спостерігається великий рух сучасних технологій. У майже всіх тракторах стоїть GPS-навігація. У лісовому господарстві ведеться електронний облік деревини, моніторинг лісів. А нові технології потребують нових фахівців. Молоді, котра готова працювати й навчатися постійно. Адже технології так швидко змінюються. Читав, що в Америці фермер купив посівний комплекс у коледжу, який там пропрацював два роки і вони його продають, бо отримали від держави новий. У нас поки що навпаки… Коли я навчався у Харкові, то наш аграрний університет був найкраще забезпеченим комп’ютерами серед аграрних вишів. Це був 1992 рік. І то було ставлення до освіти. Нам же сьогодні важко наздоганяти технології. Тому мусить бути співпраця бізнесу та навчальних закладів. Адже роботодавець шукає висококваліфікованого фахівця ще у виші. Тому міг би допомагати йому фінансово. Та пропонувати достойні умови роботи. Так само, вважаю, і в селах. Має бути відповідна інфраструктура. І робота. Інакше молодь не залишатиметься там. Повинне бути знятим і навантаження із сільських учителів власним господарством. Інакше педагогові буде ніколи розвиватися. Він після уроків поспішатиме на город, до худоби. Родині ж треба жити… А відтак діти точно не обиратимуть професії, котрі потрібні в селі. Все повинно бути правильно й цивілізовано. Звісно, має бути відповідна зарплата. І допомога громади. І соціально налаштований аграрний бізнес у співпраці з громадою, владою, освітою.
Напередодні свята хочу привітати всіх лісівників із професійним святом.
Представники лісової галузі – фахівці високої кваліфікації, віддані своїй справі люди, які сумлінно виконують свій обов’язок. Тільки завдяки невтомній і самовідданій роботі лісівників вдається зберігати й відтворювати лісові багатства.
У цей святковий день дозвольте висловити вам слова щирої вдячності за вагомий внесок у розвиток лісового господарства, вірність професійному обов’язку. Прийміть щирі побажання – міцного здоров’я, стабільності та оптимізму. Нехай збувається все задумане! Миру, щастя, добробуту вам і вашим родинам!